M: знаєте, як в хороших рок баладах, таких довгих, частенько мотив в кінці такий же як і на початку, щоб в кінці пригадати з чого воно все починалось, а між ними різні неймовірні партії з плавними та різкими переходами, щоб не було скучно...? така вот в мене аналогія з цим днем, прям один-в-один))
дивлюсь на годину яку показує телефон. пару хвилин опівночі. зазвичай ми б так довго не засиджувались, але ж то перше січня, хоча точніше вже декілька хвилин як друге. допиваю, здається, Варштайнер бо у Великій Тарілці нічого кращого на мою думку не наливають, і не те шоб дуже допомагає, але здається шо то було краще що можна було зробити. післяноворічний відходняк він такий.
можливо ми б і ще довше там сиділи, слухаючи розповіді Юрки про Францію та Австрію, ніби пофіг де сидіти і страждати, але елементарна математика підказувала що за 7 годин вже вилітати треба. до таксі ми йшли швиденько, таки зима в Солт Лейк Сіті не настільки холодна як тут, а ще й ніч. бонусом в той вечір була дівчина таксист. на моїй пам'яті вперше за дуже багато поїздок по місту. їздить кращє за середньстатистичного мужика, ше й шуткі парашутить)) треба було номерок занотувати. Юрку висадили біля Чайки, і взяли куср на рясне. оце відчуття коли тебе везуть вночі в рясне в таксі - настільки вже звичне, шо навіть рік каліфорнії і юти ні каплі його не притерли.
якихось пару годин сну і тут вже п'ята ранку та швиденький підйом, збори ше пів години і вже до болі знайома черга на реєстрацію на рейс МАУ. готовий поставити $10 шо це єдина авіакомпанія на планеті яка не надає можливості онлайн реєстрації. черги наше все! то напевно прихований хід щоб люди коли стояли в черзі ше разок подумали чи дійсно їм треба летіти цією авіакомпанією. інакших пояснень не маю.
вилітали смугою 31, і одразу після того правий поворот на схід, а це значить що було видно все місто. вночі. без жодної хмаринки. вот тоді я в свої 23 роки вперше дізнався який насправді Львів маленький. скільки дивився з різних дахів по місту і околицях, скільки ходив і їздив вздовж і поперек - ніколи б не подумав шо місто таке маленьке. з висоти 10000 футів все місто можна охопити одним оком. все виглядає дуже маленьким і близько одне від одного. може здатись дивним але то було для мене неймовірне відкриття. львів то село!
в терміналі D борисполя з самого ранку вже тисячі людей. все забите. місцями пройти тяжко. пам'ятаю в 2012 році як тільки його відкрили то вночі людей в терміналі можна було на пальцях перерахувати. з цікавого - біля гейтів була класна фотовиставка Проекція. фото про війну, звісно. дуже сподобалось.
другий день року зірвав приз в номінації епік фейл. на стійці реєстрації попросив місце біля вікна, дівчинка з радістю передрукували квиток з місцем не пам'ятаю шо тамF, що в літаку A321 одначало крайній правий ряд. я щасливий, бо летіти в Стамбул і на вулиці вже світить сонечко і нема жодної хмаринки, передбачаючи красиві вигляди на чорне море і босфор захожу в салон, дохожу до свого ряду і бачу шо моє місце якраз навпроти дверей аварійного виходу. іншими словами без вікна. емоції, звіно, зашкалювали.
в аеропорту стамбула теж було не скучно. повсюди черги. купа людей. думав походити по терміналі подивитись шо цікавого, а цікавого там є багато, аж тут почув оголошення в якому просили пасижирів на рейси в сша одразу проходити до гейтів. ну я не дурак, попросили - пішов. і не даремно. виявляється, після нещодавніх терактів в стамбулі ввели досить посиленну перевірку. кожного пасижира допитували по три рази. мене дешо повезло, після двох допитів відпустили. видно зіграв на руку фактор шо летів без багажу. вилетіли з запізненням в годину. дуже довго перевіряли всіх пасажирів. а це 350 людей в нашому випадку з Boeing 777.
на рахунок запізнення на початках не дуже переживав бо таке трапляється постійно і зі всіма, та й зазвичай в польоті трохи часу наганяють. ну але звичайно не сьогодні, коли в мене в чікаго стиковка півтори години. ближче до кінця цього 12 годинного перельоту коли ставало дедалі видніше шо нагнали ми лише пів години, я вже почав хвилюватися. ситуацію далі розігірівав факт того шо на посадку ми заходили з заходу що додало до часу польоту ше хвилин 20 а після посадки дуже довго і дуууууууужжееее повільно рулили до гейту. ну а останній цвях в кришку гробу де лежала моя ледь жива надія таки вилетіти сьогодні до дому в солт лейк забила прикордонна служба сша. термінал аеропорту чікаго зустрів мене декілька тисячною чергою на паспортний контроль. ше плюс година. як я вже пізніше дізнався в них навернулась комп'ютерна система. всіх опрацьовували вручну. декілька сот тисяч пасажирів в різних аеропортах сша зіткнулись з цією проблемою. ну шо ж, буває, їдемо далі.
в екстренному режимі з телефона шукаю і купляю квиток на ранок наступного дня, одразу за ним шукаю і бронюю номер в готелі поблизу аеропорту. далі стандартно - шукаєш місце звідки їде шатл до конкретного готеля, сідаєш і за декілька хвилин тебе безкоштовно везуть прям на місце. по дорозі в розмові з сестрою, яка чекає тебе в солт лейку, намагаєшся пояснити шо сьогодні додому не потрапиш, в ліпшому випадку завтра, якшо все буде ок.
кульмінацією дня була сцена в готелі. підхожу до дівчини на стійці реєстрації, вже ледь на ногах стою, даю своє id бо вимовляти своє ім'я марно - не зрозуміють. а вона у відповідь: а в нас нема бронювання на ваше ім'я. поки я секунд 10 переварював цю інфу намагаючись шось сказати у відповідь, вона сказала мовляв ви напевно бронювали в four points by sheraton а це просто sheraton, не переживайте, в нас таких як ви декілька людей кожен день. ну *?%@#! хто додумався робити два готеля з настільки подібними назвами, один півтори милі на північ від аеропорту а інший півтори милі на південь??? де ця ваша кара господня, спить?
благо Uber за 5 хвилин і $4 виправив це непорозуміння і вот я вже нарешті в потрібному готелі, заселився в номер, і йду хоча б повечеряти. їжа завжди заспокоює голову і розслабляє тіло. ну в мене точно так))
дивлюсь на годину яку показує телефон. пару хвилин до опівночі. зазвичай я б так довго не сидів, але ж то самі вже знаєте, не по моїй волі. допиваю, здається, IPA бо у типових ресторанах сша нічого кращого на мою думку не наливають, і не те шоб дуже допомагає, але здається шо то було краще що можна було зробити. траснатлантичні подорожі вони такі.
d299 #мангустові_usa